![[Galicia Division Logo]](../images/logo.gif){kind=logo}
1-ша Дивізія Української Національної Армії
Боротьба за відбудову української держави велася багатьма поколіннями і коштувала багато жертв. Ограничившися тільки до 20-го століття, пригадаймо боротьбу Дієвої Армії Української Народної Республіки, Гетьманської України, Української Галицької Армії (УГА), Українських Січових Стрільців (УСС), Січових Стрільців (СС), Карпатської Січі та, врешті, підчас 2-гої Світової Війни - Дружин Українських Націоналістів (ДУН), Української Повстанської Армії (УПА) та 1-ої Дивізії Української Національної Армії (1-ої УД УНА).
Між двома світовими війнами продовжувала боротися проти окупантів підпільна Українська Військова Організація (УВО), пізніше її наступниця Організація Українських Націоналістів (ОУН), які діяли головно на західних українських землях. В Радянській Україні спротив більшовицькій владі та все те, що нагадувало про самостійність, режим безпощадно нищив провокаційними процесами, розстрілами та засланнями. Найстрашнішим, однак, засобом нищення народу став на початку 1930-тих років штучно викликаний голод, в наслідок якого згинуло понад сім мільйонів населення України. Відбувся ґеноцид своєю величиною невідомий в історії людства.
Боротьба за державність продовжувалася і наш народ не пропускав жодної нагоди, щоб в цьому змагу не використати в різних часах та не завжди у сприятливих умовинах, часом навіть під чужими прапорами й в чужих уніформах. Така доля припала в 1-ій Світовій Війні УСС, у 2-ій - 1-ій УД УНА.
Серед західного українського суспільства на початку 1940-их років утвердилася опінія, що дальша боротьба за українську державність вимагатиме організованої військової сили. Самочинно почали творитися у підпіллі відділи самооборони, які з часом стали частиною того військового процесу, що пізніше ввійшов в історію під назвою Української Повстанської Армії. Коли в 1943 році у Львові проголосили набір добровольців до дивізії "Галичина", Українськи Центральний Комітет (УЦК) та комбатанти визвольної боротьби 1917 - 1921 рр. піддержали ідею ґубернатора Галичини Вехтера. Вони роздумували, що німці, як постановили, то таки створять дивізію, але тоді українська сторона не матиме жодного впливу на її долю. Розважаючи дальше, сподівалися злагіднення терору німецької влади, який в той час значно збільшився на українських землях. За малі провини, а то й без причини тяжко карали, розстрілювали, а молодих забирали силою на роботи до Німеччини. По Сталінграді перспективи німецької перемоги зменшилися до зера, а Червона Армія поволі, але впевнено, просувалася на захід.
Україна опинилася між двома ґіґантами, які, не перебираючи в засобах, нищили один одного, Через аналогію до 1-ої Світової Війни українці думали, що війна може закінчитися на наших землях хаосом; одні програють мілітаарно, а тоді постане можливість до революції та громадянської війни за самостійність поневолених народів. Цей останній арґумент, тобто потреба набути військове знання, щоб стати на службу своєму народові в затяжній боротьбі за державу промовляв до молоді. І вона голосилася масово.
Зацікавлені знають про долю Дивізії. Дивізію було зорганізовано. Німецькі організатори старалися зменшити національне обличчя Дивізії, називаючи її "галицькою". На уніформах вояки носили галицького лева. Дивізія була у військових частинах Зброї-СС, бо воєнні закони не дозволяли на вербування до вермахту мешканців окупованих німцями земель. У Зброї-СС було 29 чужонаціональних частин, між ними дві лотиські й одна естонська дивізії, дві російські дивізії під командуванням генерала Андрія Власова, козацький корпус та інші частини. Слід підкреслити, що по німецькому боці воювали проти большевизму і Сталіна сотні тисяч росіян, найбільше число з усіх народів Сходу Европи.
Щойно при кінці війни в Німеччині створився Український Національний Комітет, що його очолив генерал Павло Шандрук. Рівночасно проголошено творення Української Національної Армії і призначений Президентом УНР в екзилі Андрієм ЛІвицьким на командувача ген. Шандрук приступив до її формування. Дивізія "Галичина", яку німецьке командування перейменувало на "українську", що була найбільша українська реґулярна військова частина в 2-ій Світовій Війні, стала основою УНА, як перша її дивізія. Все вояцтво склало присягу на вірність українському народові:
Присягаю всемогучому Богові перед його святою Євангелією та Животворящим Хрестом, не шкодуючи ні життя, ні здоров'я, скрізь та повсякчас під Українським Національним Прапором боротися зі зброєю в руках за свій народ і свою Батьківщину - Україну. Свідомий великої відповідальности, присяаю як вояк Українського Національного Війська виконувати всі накази своїх начальників слухняно і беззастережно, а службові доручення тримати в таємниці. Так нехай мені в цьому допоможе Бог і Пречиста Мати, - амінь.
Цим актом Дивізія формально вийшла з-під юрисдикції німецької Зброї-СС, що жодна інша чужонаціональна формація не зробила.
Кинули Дивізію на фронт в околиці Бродів. там її разом з німецькими дивізіями розбили. Після битви під Бродами понад три тисячі вояків Дивізії вступило в лави УПА. ті, що залишилися на рідних землях чи попали в полон, відбули свої присуди в таборах ҐУЛАҐ-у, де їх багато загинуло.
З решток і нових доповнень зформовано нову дивізію, яка брала участь в боях з комуністичними партизанами на Словаччині та на території тодішньої Югославії. Кінець війни застав її на фронті в околиці Ґрац - Фельдбах в Австрії. Згодом полон та мандрівки по країнах західного світу.
Мілітарно беручи, як військова одиниця в 2-ій Світовій Війні, в котрій змагалися армії й ґрупи армій, Дивізія не могла мати й не мала великого значіння в бойових операціях. Її сила - це сила ідеї, ідеї незалежности Української Держави.
Колишні вояки, розбрившись по країнах заходу, поселилася особливо на північно - американському континенті, і більшість з них продовжувала боротьбу за українську справу мирними методами.
І так: Визначний вчений професор Володимир Кубійович, який був головою Українського Центрального Комітету, до речі, єдиної, урядово визнаної, української допомогової організації в Ґенеральному Ґубернаторстві (такі організації мали також поляки та спочатку євреї), підтримав творення Дивізії разом з ветеранами Українських Визвольних Змагань, багато з котрих зголосилося на службу до Дивізії. Після війни професор Кубійович став редактором і видавцем монументального твору "Енциклопедії Українознавства" (українською та англійською мовами).
Багато кол. вояків Дивізії повернулося до школи. Деякі стали професорами вижчих навчальних закладів, визначними бизнесменами, професіоналістами, журналістами письменниками, священниками, а двох висвячено на епископів - православної і греко-католицької церков. В громадському житті вони працювали, або очолювали молодіжні, церковні, суспільні, фінансові організації.
Колишні вояки Дивізії вважають, що їхня роля не закінчена. вони бажають допомогти в розбудові держави - хто чим може. Сьогодні в них існує єдиний ідеал: закріплення своєї Української Держави.
Сподіваємося, що наша Вітчизна - Українська Держава - оцінить жертви живих і полеглих воїнів у 2-ій Світовій Війні і визнає їх як борців за її волю.